Простак

Франсуа-Мари Аруэ Вольтер

Молодик, який увесь час жив серед гуронiв в Америцi, сходить на берег у Нижнiй Бретанi, де один священик та його сестра признають у ньому свого племiнника. Оскiльки вiн завжди наiвно говорить те, що думае, i робить те, що бажае, як «справжнiй дикун», його називають Простак. Довiряючи своiй природнiй мудростi, не зiпсутiй iснуючими передсудами, вiн зазнае багато прикрих пригод, пiд час яких у своiх наiвних здивуваннях висловлюватиме цiлу низку суджень, сповнених великоi розсудливостi.

Вольтер

Простак

Правдива iсторiя,[1 - Перше видання повiстi побачило свiт 1767 р. у Женевi, хоча мiсцем видання був Утрехт. Як i деякi iншi своi повiстi, Вольтер повiсть «Простак» своiм iменем не пiдписав, вказавши прiзвище письменника-плебея, колишнього ченця Анрi Дюлорана (1718–1783), автора антиклерикальних поем, романiв та нарисiв, зокрема роману «Кумусь Матье, або Зрадливостi людського розуму» (1766). Пiд iменем Дюлорана повiсть того ж року перевидали в Парижi з назвою «Гурон, або Простак», i вона мала великий успiх 1767 р. Тодi ж офiцiйну заборону на повiсть наклала церковна цензура.] добута з манускрипту панотця Кеснеля[2 - Панотець Кеснель – отець Кеснель Паск'е (1634–1719), французький богослов, один з найвидатнiших теоретикiв янсенiзму]

Роздiл перший

Як прiор монастиря Святоi Гори i панна, сестра його, зустрiли гуронця

Якось святий Дунстан,[3 - Святий Дунстан (925–988) – архiепископ Кентерберiйський, зарахований до сану святих.] iрландець за нацiональнiстю i святий за характером працi, виiхав з Ірландii на невеличкiй горi до берегiв Францii i доiхав таким чином аж до бухти Сен-Мало.[4 - Сен-Мало – французький порт на узбережжi Бретанi] Зiйшовши на берег, вiн поблагословив свою гору, а вона зробила йому глибокий реверанс i тiею ж дорогою повернулася до Ірландii.

Дунстан заснував на тому мiсцi невеличкий прiорат i назвав його монастирем Гори; так вiн зветься й досi, як кожен про це знае.

Року 1689-го, ввечерi 15 червня, абат де Керкабон, прiор монастиря Святоi Гори, проходжувався берегом моря з панною Керкабон, своею сестрою, щоб побути на свiжому повiтрi. Прiор, уже доволi пристаркуватий, був добрий панотець, його любили сусiди, як ранiше любили сусiдки. Найбiльше зажив вiн пошани за те, що був единою духовною особою, яку не треба було нести до лiжка пiсля вечерi з братiею. Вiн досить грунтовно знав теологiю i коли втомлювався вiд читання святого Августина,[5 - Святий Августин (354–430) – християнський теолог i церковний дiяч, родоначальник християнськоi фiлософи, iсторii, видатний представник захiдноi патристики] то розважав себе книгою Рабле:[6 - Рабле – Франсуа Рабле (1495–1553) – французький письменник зрiлого Вiдродження, iдеолог так званоi «гуманiстичноi iнтелiгенцii», яка опиралася на iдею абсолютноi «освiтньоi» монархii 1532 р. з'являеться його вiдомий роман «Гаргантюа», продовженням якого був «Пантагрюель». У цих романах стрiли своеi сатири Рабле скеровуе проти схоластичного виховання, правничоi системи, надуживання в судах тощо. Полiтичний iдеал Рабле – «мудрий освiчений гуманiст» – король Пантагрюель.] отже, всi говорили про нього добре.

М-ль де Керкабон, нiколи не бувши одружена, хоч мала до того велике бажання, на сорок п'ятому роцi зберiгала ще свою свiжiсть, вдачу мала добру й чутливу; вона любила розважатись i була побожна.

Прiор мовив до сестри, дивлячись на море:

– Леле! Це тут наш бiдолашний брат з любою нашою невiсткою сiв 1669 року на фрегат «Ластiвка», щоб iхати на службу до Канади: коли його не вбили, ми можемо сподiватися ще побачити його.

– Чи думаете ви, – сказала м-ль де Керкабон, – що нашу невiстку з'iли iрокези, як то говорили нам? Та певне, що коли б ii не з'iли, вона повернулася б сюди. Я плакатиму за нею все свое життя; це була чарiвна жiнка, а наш брат, дуже розумний, напевне досяг би чималих успiхiв у життi.

Зворушенi обое цими спогадами, побачили вони, що до Ренськоi бухти[7 - …до Ренськоi бухти – рiчка Ренс у Францii, впадае до Ла-Маншу.] з припливом увiйшов невеличкий корабель.

То були англiйцi, що приiхали продати деякi вироби своеi краiни. Вони