Оголений нерв
Светлана Талан
Мирне й спокiйне життя, мiцна родина, вiрнi друзi… Усе, що здавалося непохитним, перевернулося догори дном. Вiйна роздирае навпiл усi зв’язки, i рiднi люди й вiрнi друзi стають ворогами… Кiлька мiсяцiв 2014 року Северодонецьк перебував пiд владою ополченцiв. Цей короткий промiжок часу став нездоланним для родини Настi Агафоновоi, чиi син i дочка опинилися по рiзнi боки барикад… Так само розiйдуться й шляхи друзiв Геннадiя, нерозлучних змалечку хлопцiв. Бо вiйна проходить i по родинах, i по душах…
Свiтлана Талан
Оголений нерв
Передмова
Почути Лугандiю
Даунбас i Лугандон, сепари й укропи – 2014 рiк ввiв до нашого вжитку цiлу зливу емоцiйно забарвлених новотворiв. Колишнi Луганщина i Донеччина, пiдiгрiтi i пiдтриманi зацiкавленими полiтичними силами, заговорили до свiту ультиматумами, пострiлами та «Голосом Новоросii». Про хаос, що виник у головах i серцях луганчан i дончан, якi потребують перекладачiв з мови насильства i зради, – новий роман Свiтлани Талан.
Це саме той рiдкiсний випадок, коли факт бiографii автора невiдривний вiд твору. Письменниця живе в Северодонецьку, вона не виiхала на перiод окупацii i все, що вiдбувалося в мiстi, вiдчула на собi. Колись дослiдники вирахують вiдсоток вигадки в бiографii головноi героiнi роману Анастасii, але вже зараз цей розлогий твiр доречнiше називати художньо-документальним.
Звiсно, компанiя з сiмох хлопцiв i восьмоi дiвчини (Гена, Льоня, Якiв, Іван, Денис, Антон, Нiк та Уля) i особливо iхне кодове слово «Лугандiя» – чистоi води вигадка. Але в ситуацii, коли звiдусiль розтiкаються потоки бруду, чиста вода – незамулена й трохи iдеалiстична вигадка – зростае в цiнi.
Лугандiю треба було вигадати бодай для того, щоб протиставити Лугандону. Вона мала з’явитися, щоб прозвучати i «радiсно, замiсть вiтання», i «сумно, але ствердно», i як «бувай», i як «все буде добре». Лугандiя повинна була виникнути, щоб простi слова бардiвськоi пiснi пролунали як божественне одкровення. Вона мусила проявитися, як проявляеться добро в ситуацii, коли здаеться, що зло запанувало безроздiльно.
Ще одне слово, яке Свiтлана Талан вигадала, а фактично народила, – бидлота. Здаеться, що воно було завжди, довелося навiть звiрятися з академiчним одинадцятитомним тлумачним словником – нi, нема там такого слова. Але зневажливе «бидло» i вiдразлива «бридота» переплелися в ньому гранично органiчно, потрапили в нерв часу й означили жужмом усiх ополченцiв i «дурналiстiв», чорноротих бабок i продажних мiлiцiонерiв, зрадникiв явних i прихованих – усiх, кому на цiй пiщанiй, але такiй рiднiй землi хочеться не жити, а воювати.
Але, як справжнiй творець, Свiтлана Талан вклала в нове слово стiльки ж лютi, ненавистi й огиди, скiльки й любовi. Бидлота – це не тiльки ота хмара духовноi сарани, яка накрила Луганщину й Донеччину, а й одна людина, тендiтна жiнка, яка протистоiть навалi, маючи таке неблагозвучне прiзвище – Бидлота. Варто прочитати кiлька сотень сторiнок цiеi сповiдi северодонецькоi душi, щоб почути, з якою гордiстю й теплом головна героiня називае себе Бидлотою. На таке спроможна тiльки людина, котрiй вiдкрився справжнiй сенс слiв i подiй.
В «Оголеному нервi» е все, що, на щастя чи на жаль, е в життi: кохання i зрада, пристосуванство i щирiсть, вбивство i переродження душi. І, хоч як цинiчно прозвучить, за це варто подякувати вiйнi, адже саме пiд ii крижаним подихом спадають маски i проявляеться суть.
Одна киiвська журналiстка-профi з промовистим псевдонiмом зiзнавалася, що пiсля Майдану кiлька мiсяцiв перечитувала гору документальноi, публiцистичноi та художньоi лiтератури, щоб «почути» i зрозумiти Донбас. Героiня роману Свiтлани Талан спробувала себе в ролi журналiста-аматора, пiд красномовним iм’ям Вiра Северодонецька пишучи про землякiв для тих, хто щиро хотiв почути Донбас. Власне, «Оголений нерв» е спробою письменницi зрозумiти батькiвщину. Якщо завдяки роману бодай одна людина знайде вiдповiдь бодай на одне з цiлоi хмари запитань про ополченцiв, АТО, бомбування i просто загадку украiнського Сходу, – отже, цi кiлька сотень сторiнок досягли лiкувального ефекту. Терапiя д