Вiдьмак. Останне бажання
Анджей Сапковський
Вiдьмак #1
Бiловолосий вiдьмак Геральт iз Рiвii, один з небагатьох представникiв колись численного цеху захисникiв людськоi раси вiд породжень нелюдського зла, мандруе невеликими королiвствами, якi можна охопити поглядом з вежi замку, та великими мiстами, отримуючи платню за те, чого навчений, – знищення вiiв i з’ядарок, стриг та вiпперiв. Але е у вiдьмака i власний кодекс, у якому вбивство – це лише крайня мiра, а життя розумне, чим би воно не було, – це все-таки життя. Саме цим вiн наживае собi нових ворогiв, але й знаходить друзiв, якi колись змiнять його долю.
Анджей Сапковський
Вiдьмак. Останне бажання
Обережно! Ненормативна лексика!
Голос розуму-1
Вона прийшла до нього перед ранком.
Увiйшла дуже обережно, тихо, безшелесно, пливла через кiмнату наче примара, наче з’ява, а единий звук, який супроводжував ii рух, видавала опанча, що терлася об голу шкiру. Утiм, саме той тихесенький, ледь чутний шурхiт розбудив вiдьмака, а може, лише вирвав iз напiвсну, в якому вiн монотонно колихався, немов у безоднi, пiдвiшений мiж дном i поверхнею спокiйного моря, серед легенько розгойданих пасм фукусу.
Вiн не ворухнувся, не здригнувся навiть. Дiвчина пiдпливла ближче, скинула опанчу, поволi, iз ваганням, сперлася зiгнутим колiном об край ложа. Вiн дивився на неi з-пiд примружених повiк, не виказуючи, що вже не спить. Дiвчина обережно залiзла на постiль, на нього, обiйнявши його стегнами. Спершись на напруженi руки, мазнула по його обличчю волоссям, що пахло ромашкою. Рiшуча й мовби нетерпляча, схилилася, торкнулася кiнчиком перса його повiки, щоки, губ. Вiн посмiхнувся, взявши ii за плечi, дуже повiльно, обережно, делiкатно. Вона випросталася, тiкаючи вiд його пальцiв, промениста, пiдсвiчена, розмита у своему сяйвi в iмлистiй сiростi ранку. Вiн ворухнувся, проте рiшучим натиском обох долонь вона заборонила йому змiнювати позицiю, легкими, але наполегливими рухами стегон домагаючись вiдповiдi.
Вiн вiдповiв. Вона вже не тiкала вiд його долонь, вiдкидала голову назад, стрiпувала волоссям. Шкiра ii була холодною i дивно гладенькою. Очi, якi вiн бачив, коли вона наближала обличчя до його щоки, були великi й темнi, наче очi русалки.
Заколисаний, вiн потонув у ромашковому морi, яке збурилося i зашумiло, втративши спокiй.
Вiдьмак[1 - Анджей Сапковський завжди називав свiт, який вiн створив, «аллотопним», iнакше кажучи, таким, що не належить до однiеi iз якихось епох, не скопiйований з неi. Читачi вже встигли, вважаю, вiдмiтити максимально широку присутнiсть у творах Сапковського з циклу про Геральта ахронiзмiв й анахронiзмiв. Але виникли вони зовсiм не як помилка автора – а як його свiдомий творчий прийом.Утiм, оскiльки окремi цеглини цiеi будiвлi взято з iсторичноi реальностi (а сам Сапковський пречудово володiе матерiалом й iсторичним, i мiфологiчним), то якiсь примiтки на полях його творiв можуть, на наш погляд, дати читачевi зайву можливiсть розширити горизонти сприйняття книжки. В основу оповiдання покладено поширений мотив з польських переказiв про народження потвори (стриги) вiд iнцесту. Сюжет твору перегукуеться з iсторiею Р. Замарського (Зморського) «Strzyga», надрукованою в 1852 р. у Вроцлавi у виданнi «Podania i basni. Ludu w Mazowszu (z dodatkiem kilku Szlaskich I Wielkopolskich)».]
І
Потiм казали, що чоловiк той прийшов у мiсто з пiвночi, через браму Линварiв.[2 - Линвар – ремiсник, який виготовляе мотузки, шнури, линви.Брама Линварiв – середньовiчне мiсто, в европейськiй традицii це територiя строго зонована, що пов’язано як iз корпоративним устроем суспiльства, так i з принципом закрiплення визначених кварталiв та районiв мiста за представниками окремих професiй, зiбраних у цехи. Цех давав людинi не тiльки роботу, але й стиль життя, нормовану повсякденнiсть (нормовану до рiвня «що надягати» i «як розважатися»). Окрiм того, часто за окремим цехом було закрiплено певнi дiлянки стiни, якi цехи повиннi були захищати в разi необхiдностi, виставляючи свое ополчення. Часто вiдповiдно до району, який займали цехи – або району, який вони повиннi були контролювати, – у середнь