Роман про Трiстана та Ізольду

Жозеф Бед'е

Жозеф Бедье (1864-1938) – видатний французький фiлолог i письменник, дослiдник середньовiчноi культури. «Роман про Трiстана та Ізольду» – один з ключових творiв Бедье, чудовий переказ знаменитоi кельтськоi легенди. Легенда оповiдае про любов, що випадково зв'язала тiла i душi лицаря Трiстана i прекрасноi Ізольди. Однак закоханим не судилося бути разом – Ізольда змушена стати дружиною дядька Трiстана, корнуельського короля Марка. Читач дiзнаеться про вiрнiсть i про сум розлуки, про ревнощi i пiдступнiсть, яка позбавила закоханих щастя i змусила iх померти в один день. Художнiй переклад твору здiйснив видатний украiнський поет – Максим Тадейович Рильський.

Жозеф Бед'е

Роман про Трiстана та Ізольду

Переклад Максима Рильського

Вiд перекладача

Переказ про Трiстана та Ізольду належить до найпопулярнiших легенд середньовiччя. Виникла ця легенда, гадають, десь у X сторiччi, потiм набула форми вiршованого французького роману (XII ст.), який до наших часiв не дiйшов, а далi, в рiзних версiях, але зi збереженням основного сюжетного кiстяка, пiшла по всiх чи майже всiх землях Захiдноi Європи. Докотилась ця легенда i до Росii як складова частина одного збiрника рицарських повiстей (XVII ст.). Леся Украiнка в примiтцi-передмовi до своеi поеми «Ізольда Бiлорука» так надзвичайно стисло переказуе сюжет «Роману про Трiстана та Ізольду»:

«Змiст його – фатальне та нещасливе кохання лицаря-васала Трiстана i його королеви Ізольди Золотокосоi. Се кохання постало з чарiвного дання, любовного напою, випитого через помилку». Основа сюжету, як бачимо, зовсiм фантастична: чарiвний напiй, який з'еднуе молодих людей непереможним, довiчним коханням. Але самi постатi рицаря Трiстана i королеви Ізольди ввiйшли в свiтову галерею вiрно закоханих пар, недаром же Данте називае iх у тому роздiлi «Пекла», де мова йде про найпрославленiших коханцiв древностi. «Сильна, як смерть, любов» – цими «соломонiвськими» словами можна було б охарактеризувати оте кохання дружини короля Марка з його васалом, яке Леся Украiнка зве «фатальним та нещасливим».

Фатальне – так; а нещасливе – це можна прийняти з деяким обмеженням: адже в бiльшостi переказiв про Трiстана й Ізольду, зокрема в тiй трактовцi, яка оце лежить перед читачем, показуеться, як раз у раз коханцi, долаючи найважчi перешкоди, щасливо з'еднуються, щоб вiддатися своiй непереможнiй пристрастi. За рiзних епох у рiзних краiнах по-рiзному трактували сюжет повiстi. Брали його iнодi в жартiвливому, фривольному, одверто еротичному планi. Іншi наголошували на «грiховностi» вчинкiв королеви й рицаря. Деякi передовсiм пiдносили нездоланну силу любовi, пiдкреслюючи, що виникла ж та любов незалежно вiд волi Трiстана та Ізольди, навiть усупереч iй. У XIX столiттi з поглиблено фiлософською увагою до трiстанiвського мотиву звернулись нiмецький письменник Карл Іммерман (незакiнчена поема «Трiстан та Ізольда») i знаменитий композитор Рiхард Вагнер (музична драма тiеi ж назви). За наших часiв до одного з найтрагiчнiших моментiв «Роману про Трiстана та Ізольду» звернулась, як усiм вiдомо, Леся Украiнка у згаданiй уже прекраснiй поемi «Ізольда Бiлорука».

Те, що подаеться украiнському радянському читачевi нинi, – це зроблене французьким ученим початку XX ст. Жозефом Бедье зведення старовинних творiв захiдноевропейськоi лiтератури (переважно французьких, а почасти нiмецьких та iнших, а також уламкiв iз тих творiв, що не дiйшли до нас повнiстю), – зведення в стрункий композицiйно «Роман про Трiстана та Ізольду». Сам Бедье в заголовку своеi працi формулював завдання свое так: «Роман про Трiстана та Ізольду», поновлений (чи вiдтворений – гепоиуеiе) Жозефом Бедье». Беру титул 33-го паризького видання). Для такого поновлення чи вiдтворення треба бути не тiльки добре озброеним знаннями вченим, а й справжнiм художником слова. Бедье – такий художник. От чому його роман «вiдтворення»[1 - Роман, розумiеться, в середньовiчному, а не в сучасному значеннi слова, чому ми й дозволяемо собi часом замiняти цей термiн iншим – повiсть. – М. Р.] читаеться