Кобзар. Вперше зi щоденником автора
Тарас Григорьевич Шевченко
Про Тараса Шевченка – поета i людину – написано вже не одну сотню книжок мовами рiзних народiв свiту, не одну тисячу наукових розвiдок та публiцистичних i популярних статей, i несть числа виголошеним на його честь доповiдям та промовам. Обсяг Шевченкiани можна порiвняти хiба що з обсягом лiтератури про найбiльших свiтових поетiв i митцiв…
Тарас Григорович Шевченко
Кобзар
Вперше зi щоденником автора
Тарас Шевченко
Про Тараса Шевченка – поета i людину – написано вже не одну сотню книжок мовами рiзних народiв свiту, не одну тисячу наукових розвiдок та публiцистичних i популярних статей, i несть числа виголошеним на його честь доповiдям та промовам. Обсяг Шевченкiани можна порiвняти хiба що з обсягом лiтератури про найбiльших свiтових поетiв i митцiв. Але в чому вiн, мабуть, i вiд них усiх вiдрiзняеться (власне, в чому його вiдрiзнено зусиллями його сучасникiв i нащадкiв), – так це в кiлькостi й рiзнорiдностi модифiкацiй його образу: стереотипiв сприйняття, якi випали на його долю, починаючи вiд того, для якого вiн сам дав привiд, назвавши свою першу збiрку поезiй: «Кобзар». Втiм, кобзар – образ дуже мiсткий i надаеться для символiчного переосмислення, яке й дае Шевченкова поезiя, хоч символiчна глибина цього образу не всiма сприймаеться. Гiрше з прямолiнiйними «теоретичними», або суб’ективно-враженневими означеннями, чи й корисливо-полiтичними налiпками, яких нiколи не бракувало. Ще Драгоманов у працi «Шевченко, украiнофiли i соцiалiзм» (1879) налiчив кiльканадцять разюче строкатих, до взаемовиключностi, i разюче довiльних – i в уславленнi, i в негацii – версiй Шевченкового образу, – вiд «украiнофiла», «безумного патрiота» й «сепаратиста» до «нiгiлiста» й «соцiалiста», вiд пророка до лжепророка й богохульника. Це в самiй тiльки Галичинi! Час невтомно розширював цю палiтру. «Пiсля 1917 року вiн (Шевченко. – І. Дз.) являвся нам i комунiстом, i незаможним селянином, i виразником петлюрiвськоi iдеологii, i захисником формули „Єдина, недiлима“[1 - Айзеншток І. До тексту Шевченкових творiв. – «Шляхи мистецтва», 1922, ч. 2, с. 47.]». Зовсiм iншого iдеологiчного спрямування автор також нарiкае: можна говорити «щонайменше про яких шiсть-вiсiм вiдмiн сфальшованого Шевченка (пригадайте: „Шевченка-народника“, в обов’язковому кожусi й шапцi з кобзою в руках або бiля нiг, Шевченка „поета перед-пролетарiату“, „Шевченка-гетьманця i слов’янофiла“, „Шевченка-соцiалiста“ в солдатськiй шинелi з кацапською бородою, що нагадував не то старовiра, не то свое погруддя роботи Архипенка)»[2 - Заднiпрянський Р. Чи був Шевченко «малоросом»? – Вид-во «Украiнська критична думка», 1946, с. 1–2.]. Але й сам запропонував свою «вiдмiну»: Шевченка – майже шовiнiста. Юрiй Івакiн, оглянувши «шевченкознавчi» налiпки 20-х рокiв ХХ ст., вирiзняе ще такi: «поет пролетарiату», «батрацький поет», «спiвець бiдноти», «поет наймитiв», «спiвець гайдамацького повстання»[3 - Юрiй Івакiн. Нотатки шевченкознавця. – К., 1986, с. 17–20.]. З часом однi версii ставали одiозними, на змiну iм приходили iншi: революцiйного демократа, атеiста, iнтернацiоналiста, русофоба, русофiла тощо; на наших очах повертаються деякi старi, в тому числi риторично-патрiотичнi, а дехто навiть пропонуе офiцiйно оголосити Шевченка нацiональним святим i негайно канонiзувати. Рiзнi полiтичнi сили намагалися пристосувати Шевченка до своiх потреб (незмiнна формула: «Шевченко наш!»), iгноруючи сувереннiсть поезii, ii незводимiсть до iдеологiчних платформ.
Вдумливий читач, опинившись насамотi з «Кобзарем», а ще краще – iз зiбранням творiв Шевченка, без особливого труда зможе вiдшарувати вiд його текстiв рiзнi iдеологiчнi наноси. Вiн захистить себе сам. Якщо його читати. Отож треба мати потребу його читати. І треба вмiти читати. Шевченко – поет глибокий i складний. Мiф про його простоту i самозрозумiлiсть живий i досi, хоч його поставив пiд сумнiв ще Борис Грiнченко у книзi «Перед широким свiтом» (1907).
Для адекватного розумiння Шевченка потрiбен iсторизм мислення. Треба знати його життя, його час, його оточення, стан Украiни, Росii й с