Невiдоме Розстрiляне Вiдродження

Антология

Юрiй Павлович Винничук

Голодомор – не едина трагедiя украiнського народу. Друга не менша трагедiя – знищення мозку нацii, адже коли знищуеться мозок нацii, то це веде до ii жахливого занепаду.

У бiографiчних довiдках про авторiв, твори яких увiйшли до антологii «Невiдоме Розстрiляне Вiдродження», не подано причин арешту та кримiнальних статей, за якими iх судили: всi вони однаковi – якщо не УВО (Украiнська Вiйськова Органiзацiя), яка «ставила своею метою органiзацiю контрреволюцiйних повстанських сил», то «активна контрреволюцiйна дiяльнiсть, спрямована на повалення Радянськоi влади i встановлення украiнськоi буржуазно-демократичноi республiки», а то й зовсiм безглуздi – замах на членiв уряду, праця на iноземну контррозвiдку i т. д. Бiльшiсть прiзвищ цих письменникiв невiдомi ширшому колу читачiв i майже усi твори, якi увiйшли до цiеi антологii, публiкуються вперше пiсля загибелi iхнiх авторiв.

На читача чекають цiкавi вiдкриття. Повiсть Петра Голоти «Алькегаль» дуже нагадуе легендарний твiр Венедикта Єрофеева «Москва-Петушкi», де герой перебувае у постiйному контактi з алкоголем, переживаючи рiзнi пригоди. У повiстi Сергiя Жигалка «Нарцис i Геркулан» героями стали двое чортiв. Повiсть Бориса Тенети «Гармонiя i свинушник» була свого часу засуджена як наклеп на советську дiйснiсть i заборонена. Антисоветським виявилося також оповiдання Петра Ванченка «Оповiдання про гнiду кобилу», автор змушений був навiть каятися, що написав його.

Читачевi цiкаво буде також познайомитися з невiдомими ранiше поезiями Людмили Старицькоi-Черняхiвськоi i рiдного брата Василя Чумака – Миколи, фантастичним оповiданням Олекси Слiсаренка та багатьма iншими творами, якi не втратили своеi цiнностi й актуальностi i в наш час.

Невiдоме Розстрiляне Вiдродження

Антологiя

Укладач Юрiй Вiнничук

Проклятi роки

Помолимось за тих, що у розлуцi

Помруть, вiдiрванi вiд рiдних хат.

Помолимось за тих, що у розпуцi

вночi гризуть залiзнi штаби грат,

що душать жаль у невимовнiй муцi,

за тих, кого веде на страту кат.

Над ними, Господи, в небеснiй твердi

простри своi долонi милосерднi…

    Юрiй Клен. З поеми «Проклятi роки»

Величезна трагедiя, яку пережив украiнський народ за весь перiод большевицького панування, ще й досi як слiд не усвiдомлена нами. Тiлевi Уленшпiгелю попiл його батька Клааса бив у груди. Кожному украiнцевi, якщо вiн свiдомий украiнець, а не малорос, повинен бити у груди попiл мiльйонiв невинно убiенних. І цей попiл волае про помсту, про новий Нюрнберзький процес, про те, щоб усi кати були названi поiменно.

Голодомор – це не едина наша трагедiя. Друга не менша трагедiя – знищення мозку нацii. Кожне життя, звичайно, дороге, але коли знищуеться мозок нацii, то це веде до жахливого занепаду. Класик японськоi лiтератури Акутагава Рюноске висловив досить жорстоку сентенцiю: «Життя людське не вартуе навiть одного рядка Бодлера».

Якби обмежилося тiльки Голодомором, ми б зараз мали iншу Украiну.

Якщо порiвняти режим Гiтлера i Сталiна, то однозначно злочиннiшим був сталiнський. Гiтлер не убивав своiх. Хто був незгiдний з його режимом, мав змогу емiгрувати. Сталiн убивав своiх i не тiльки не випускав нiкого, а ще й заманював повертатися «на Родiну». Та тiльки для того, аби потiм усiх тих поворотцiв убити.

Сталiн убивав незалежно вiд того, чи ти спiвав йому осанну, чи проклинав. Майже усi розстрiлянi поети заявили себе, як щирi патрiоти советськоi держави. Але це iх не порятувало. Знищено було 90 % усiх украiнських письменникiв, художникiв, науковцiв, не кажу вже про вчителiв, сiльську й мiську iнтелiгенцiю. На волi залишилася жалюгiдна купка, а тi, що звiдали сталiнськi концтабори i мали щастя вийти на волю перед самою вiйною, утекли потiм на Захiд. Іншi ж, виживши пiсля таборiв, у переважнiй бiльшостi замовкли i до лiтератури не повернулися: Олександр Корж, Борис Павлiвський, Іван Шевченко, Петро Горбенко, Михайло Корсун, Петро Голота, Роман Дурбак, Володимир Лопушанський, Григорiй Стеценко, Свирид Мусiяка та iншi. Були й такi, що не звiдали репресiй, але волiли зачаiтися.

Се