Львiв. Смаколики. Рiздво (збiрник)

Сборник

Нiка Нiкалео

Цi iсторii об’еднуе свято, як завжди Рiздво об’еднувало i рiдних, i незнайомих людей. Тих, хто у дитячих спогадах зберiг найдавнiшi традицii свого народу, сiдав з великою родиною за стiл iз дванадцятьма стравами, промовляв до Бога слова найщирiшоi молитви, i тих, кого життя перетворило на обивателiв без роду i племенi, але не змогло вiдiбрати людяностi… Усi мають право на рiздвяне диво. Воно давно чекае на вас на гомiнких львiвських площах, маленьких вуличках, у брамах австрiйських кам’яниць чи затишних кав’ярнях. Старий годинникар зупинить для вас час, випадковий перехожий пiдкаже шлях, щоб почалась iще одна iсторiя…

Львiв. Смаколики. Рiздво

Збiрник

Вступ

Ми постiйно шукаемо щастя i не ймемо вiри, що воно зовсiм поруч. Щастя в нас самих. Треба просто навчитися радiти й бути вдячним за абсолютно звичнi речi: людей, якi довкола тебе, мiсце, де ти народився, де ти живеш, рiд, який дав тобi традицii та вiру. Кажуть, вiра – це великий дар. Хтось вчиться ii роками, а хтось просто отримуе в подарунок вiд Бога. Цей подарунок так високо цiнуеться i передаеться з роду в рiд. Адже саме традицiйна вiра i мораль збирае щороку всiх родичiв, де б вони не були – в Мiланi, Торонто чи Тель-Авiвi, – додому на Святу вечерю з дванадцятьма стравами i рiздвяним Дiдухом. Тут iще ходять вертепи морозяними вулицями й пекельнi чорти лякають дiтей за непослух грiхами, а не роздають подарунки задурно всiм. Тут змалечку вчать, що за всi дii треба вiдповiдати, а особливо за недобрi дiла. Всесвiт вiдгукуеться добром на добро i злом на зло, що вiдомо iз сивоi давнини й лише нещодавно доведено вченими-фiзиками.

Не знаю iншого такого мiста у свiтi (а може, я ще просто не все бачила), де багатство i розмаiття фарб i смакiв так органiчно й гармонiйно поеднуються. Тут немае жодного вiльного столика в кафе на свята, звiдусiль чути рiзнi мови, дiалекти й говiрки. Львiв радо приймае кожного, хто готовий поринути в мiсцевий колорит i аромати, а особливо аромати Рiздва. Часто iжджу в iншi мiста й краiни, i нiде насправдi не почуваюся так добре, як удома на зимовi свята. Тут тобi i вертеп, i колядки-щедрiвки. А що вже надегустуетеся меду, медовухи та вишняку пiд Коляду!

Тепло i затишок рiдноi оселi, волинськi традицii зустрiчi Рiздва в колi найближчих i найрiднiших ви вiдчуете у творi, сповненому дитячих спогадiв Дари Корнiй. І зрозумiете, що звичаi не надто вiдрiзняються вiд львiвських, коли прочитаете оповiдання iнших письменниць нашого жiночого лiтературного клубу, хоча особистi традицii – окремi в кожнiй оселi. Як завше, оригiнальна й неповторна Вiкторiя Гранецька, безумовно, вразить у самiсiньку душу, здалеку нагадуючи про лiричний мiстицизм великого Гоголя. Сучасний гаджет Анни Хоми i янгол Наталi Лапiноi видаються такими рiзними, але водночас i вельми атмосферними…

Кожен твiр – ще один погляд на старовинне мiсто, котре, як стверджують деякi знавцi давнини, сприяе не тутешнiм мешканцям, а лише зайдам, якi приiхали тут торгувати, будувати, полiтикувати… Проте яскравий приклад плеяди вiдомих та успiшних львiвських музикантiв, письменникiв, спортсменiв заперечуе це твердження. Тут вчаться бути собою, прагнучи досягнути найвищого щабля своеi мрii. Львiв – це мiсто, яке надихае i зрiднюе, яке вчить умiло поеднувати свободу в думках i дiях зi сповiдуванням глибоких галицьких традицiй i вiросповiдань.

Дякуемо Тобi, Господи, що ми е тим, ким ми е, там, де ми е нинi!

– Христос ся рождае!

– Славiмо Його!

Нiка Нiкалео

Дара Корнiй

Мое сонцесяйне Рiздво

Мiсто дихало Рiздвом… Аромат свята перемагав густий запах кави та стелився зимовою площею Ринок. Вiн солодко лоскотав нiздрi туристiв, гостинно запрошуючи в затишнi кнайпочки й кав’ярнi на рiзномаiтi смаколики. А потiм, поблукавши стометрiвкою, зупинився бiля оперного театру. Вiн вiдчайдушно спинався на пальцi, допитливо зазираючи в очi кам’янiй панi Славi. Вона на фронтонi театру, грацiйно та величаво, тримала над головою позолочену пальмову гiлку, спокусливо посмiхаючись. Але