Завжди поруч
Михаiл Гранд
Михаил Гранд
Часто люди навiть не уявляють, що випадкова знахiдка може кардинально вплинути на майбутне.Роман «Завжди поруч» – вiдверта й прониклива розповiдь про те, як в буремному морi життя знайти свiй единий вiрний шлях, усвiдомити, що е важливим, а з чим назавжди розпрощатися.Зневiрившись в оточуючiй реальностi, головний герой став перед вибором: продовжувати життя за намiченим шаблоном або пiддатися почуттям й зайнятися саме тим, що пiдказуе йому серце.Флорiан вiдкрие новi гранi своiх можливостей, а нитки долi приведуть його до коханоi та допоможуть знайти дружбу. Йому випаде шанс докопатися до iстини, але для цього доведеться…
Строфа (1)
Початок червня принiс приемне тепло i вiдсутнiсть дощiв, що встигли набриднути за весну. Високо в небi сяяло полуденне сонце. Юнак на iм’я Флорiан крокував однiею з центральних вулиць мiста. Неподалiк вiд нього височiв оперний театр. На проспектi було напрочуд мало людей, i це його дивувало, адже зазвичай перед обiдом тут просто не проштовхнутися.
Флорiану нещодавно виповнилося 23 роки. Гостей завiтало не дуже-то й багато. Вiдзначили в тiсному сiмейному колi. Втiм, цього року день народження став для нього не найважливiшим святом. Набагато урочистiшим виявився той день, коли йому та дев'ятнадцяти його однокурсникам вручили дипломи юристiв пiсля закiнчення магiстратури – оце справдi подiя!
Вiн був одягнений у джинси й сорочку в тон взуття. У лiвiй руцi тримав дерев'яний гак парасольки. Погода стояла гарна, але синоптики обiцяли, що в другiй половинi дня слiд очiкувати на грозу.
Удалинi годинник на мiськiй ратушi пробив першу годину дня, i юнак прискорив ходу. Вiн прямував до кав'ярнi на побачення й трохи спiзнювався. Немае нiчого гiршого, анiж чекати й наздоганяти! Флорiан не мав бажання за кимсь гнатися, але також не хотiв, щоб i на нього хтось очiкував. Вiн завжди i в усьому намагався бути пунктуальним. А ще цiеi, безперечно, корисноi риси характеру вимагала його професiя. Юнак пiшов швидше, дивлячись уперед i легенько постукуючи парасолькою по брукiвцi в такт своiм крокам.
Чоловiк, котрий сидiв бiля дверей бакалiйноi крамницi, змусив Флорiана дещо стишити темп i тим самим пожертвувати репутацiею людини, яка не спiзнюеться на зустрiчi. Юнак уперше бачив, щоб хтось був настiльки брудним: шия майже чорна, шкiра на руках лущиться, пiд довгими жовтими нiгтями застарiла «жалоба». Лише клаптик обличчя волоцюги, завбiльшки з долоню, видiлявся на загальному темно-сiрому тлi.
Цей чоловiк не завжди був жебраком. Колись вiн мав достаток. Причини, з яких вiн потрапив до такого кепського становища, слiд було шукати в його минулому. Одного разу, зробивши помилку, вiн через свою дурiсть втратив роботу, всi заощадження й опинився просто на вулицi. У нього майже не залишилося зубiв i волосся, а на правiй руцi не вистачало вказiвного пальця.
Чотирма пальцями було не дуже зручно тримати пластиковий стаканчик для збору милостинi, яку iнодi подавали жалiсливi перехожi. Вiн випав з рук волоцюги i, пiдхоплений вiтром, полетiв на проiжджу частину, прямо пiд колеса автомобiлiв. Однак чоловiк не став засмучуватися й витягнув з брудноi полотняноi торби другий такий самий стаканчик.
Руки його тряслися як у пропасницi, i вiн часто не мiг втримати потрiбнi речi. Але був таким запеклим п'яницею, що пляшку з його рук i п'ятеро б не вирвало. Флорiан сумно дивився на нього й згадував слова батька: вiд кожного, кому дано багато, багато й жадатимуть…
* * *
Коли Флорiан увiйшов до кав'ярнi, Жоржина вже сидiла за iхнiм улюбленим столиком i чекала на нього. Це був единий раз, коли вона прийшла першою. Частiше за все дiвчина неймовiрно спiзнювалася, посилаючись на якiсь дивнi вiдмовки. Таке траплялося навiть тодi, коли хлопець сам зрiдка приходив пiзнiше призначеного часу.
У закладi було повно-повнiсiнько студентiв, якi щось дивилися по телевiзору i голосно реготали, але юнак вiдразу помiтив Жоржину. Взагалi, вiн ще на вулицi зрозумiв, що його дiвчина вже тут, побачивши ii авто на стоянцi – нещодавнiй подарунок батька на дв