Сюрпризи долi

Ева Гата

Життя час вiд часу полюбляе дарувати нам сюрпризи. Добре, якщо вони  приемнi, проте частенько бувае навпаки. Вже скоро полудень вiку, кожний наступний день подiбний до попереднього. І раптом зрада. Усе, що будувалося впродовж багатьох рокiв, руйнуеться. Попереду прiрва. Як ii переступити? Як потрапити на iнший бiк?

Ева Гата

Сюрпризи долi

Частина перша

Змагання мiж Аполлоном i Паном

Феб

Олена крутилася по кухнi, наче ошпарена. Як швидко летить час! Уже шоста, за годину прийдуть гостi, а ще треба стiльки всього зробити: заправити салати, доварити борщ, нарiзати полядвицю та сир, зробити канапки з iкрою й ще безлiч iнших дрiбниць. Однiй дуже важко все встигнути. От якби Георгiй прийшов трiшки швидше, мiг би, принаймнi, винести смiття. Однак це лише мрii. Дай Боже, щоби взагалi встиг до приходу гостей. Останнiм часом чоловiк цiлiсiнькими днями зайнятий на роботi, повертаеться додому пiзно увечерi. Але в день уродин власних синiв мiг би звiльнитися й швидше, тим бiльше, що нинi субота.

Близнюкам Петру i Павлу сьогоднi виповнюеться двадцять рокiв. Пiсля народження дiтей було дуже важко: катастрофiчно бракувало грошей, а найгiрше – не мала нi хвилини, щоб озирнутися довкола. Хлопчикiв треба було одночасно годувати, сповивати i купати. Найважче – вночi. Малюки полюбляли прокидатися по черзi й будити один одного. Вiд утоми Олену iнколи охоплював розпач, хоч сядь i плач. А вона ж була единою дитиною в сiм’i i не звикла до важкоi роботи.

Георгiй також одинак, але чоловiкам завжди легше вислизнути вiд хатньоi роботи. У них завжди знайдеться виправдання, що iхне покликання – працювати i заробляти грошi. В тому була велика частка iстини, завдяки його наполегливостi й таланту матерiальний стан подружжя з часом суттево полiпшився. Георгiй почав непогано заробляти, за фахом був журналiстом i навiть дуже добрим.

– Жорж генiальний, – частенько казали друзi й колеги по роботi. Та, зрештою, вiн i сам знав, що е непересiчною особистiстю, адже за роки навчання не мав жодноi четвiрки, все, за що не брався, робив досконало i доводив до кiнця. З дитинства його улюбленим героем був Георгiй Змiеборець, у якому завжди вбачав себе.

Про генiальнiсть Жоржа ходили легенди. Дiвчата були закоханi в нього по вуха. Завдяки iхнiй надмiрнiй увазi ще зi студентськоi лави його почали називати Фебом. Це iм’я прилипло до Георгiя пiсля того, як пiд час читання власних вiршiв одна з прихильниць вистрибнула на сцену студентського клубу й одягла йому на голову лавровий вiнок.

Тож не дивина, що такому обдарованому молодому випускниковi запропонували залишитися в рiдному унiверситетi. Зрозумiло, вiн погодився i почав негайно працювати над дисертацiею, яку невдовзi успiшно захистив. Науковий свiт високо оцiнив здобутки талановитого пошуковця i порекомендував продовжити дослiдження та втiлити iх якнайшвидше у докторськiй дисертацii.

Георгiй був глибоко переконаний, що справжне мистецтво може належати лише вибраним i нiколи не стане зрозумiлим для сiрих мас. Вiн мав однодумцiв, у яких були такi ж погляди. Згодом iм навiть вдалося створити лiтературний клуб, мета якого – плекати рафiноване мистецтво. Щодо назви клубу були рiзнi думки, однак перемогла пропозицiя Георгiя – назвати новий осередок культури «Омфал». Це слово мало символiчне значення – так називали священний камiнь у храмi Аполлона в Дельфах, пiд яким поховали останки дракона Пiфона. За старогрецькою легендою Омфал уважали пупом землi, саме в цьому мiсцi зустрiлися два орли, яких випустив Зевс одночасно зi сходу i заходу.

На початках новий клуб захоплював мешканцiв мiста новизною i неординарнiстю, проте згодом перетворився у товариство взаемноi адорацii. Його засновники вважали себе феноменами в мистецтвi й не допускали туди жодного стороннього, старанно залiпили кожну щiлину, щоб, не дай Бог, нiкому не вдалося проникнути у святая святих. Генiальнi лiтератори забули закони фiзики, зокрема, те, що замкненi системи довго не iснують i приреченi на руйнування. Титани удавано захоплювалися один одним, цитували себе навзаем т